комедіант
КОМЕДІА́НТ, розм. КУМЕДІА́НТ, а, ч.
1. заст. Взагалі артист.
Отак мандрівні кумедіанти й переводили з вистави до вистави Климка та Стецька, змінюючи обставини, життєві подробиці (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 200);
// Цирковий клоун; штукар.
Дрімайло.. грався торбами, як от штукар, або комедіант, бавиться своїм штукарством (Н.-Лев., IV, 1956, 317);
// перен., ірон. Про людину, що своєю поведінкою, учинками схожа на штукаря, фокусника.
Саша поспішає за ним, як песик, з захопленням дивлячись на цього комедіанта. Такі гримаси корчити, так перекривлювати людей — потіха та й годі! (Полт., Повість.., 1960, 339).
2. перен., ірон. Удавальник, лицемір.
Робітничий клас добре налякав «думських» комедіантів.. (Ленін, 9, 1949, 411);
Чи ти скінчиш, нарешті, нещасний комедіанте! Коли перестанеш брехати бодай собі самому? (Коцюб., II, 1955, 266);
Поїзд рушив. Микола Павлович припав до спинки фотеля і вперше на своєму віку заплакав.— Комедіант! — топнула [тупнула] з досадою ногою Ганна Михайлівна (Л. Янов., І, 1959, 382).
Словник української мови (СУМ-11)