корито
КОРИ́ТО, а, с.
1. Дерев’яна довгаста посудина для годівлі або напування тварин, птиці.
Посеред пасіки стояло корито з водою, прикритою різаною соломою (Мирний, І, 1954, 281);
Гуси з кабаном їдять щось з одного корита (Довж., Зач. Десна, 1957, 480);
// Довга дерев’яна посудина біля криниці, з якої напувають коней, худобу.
Привів я до колодязя напувать коней, дивлюсь, нема цебра, нічим в корито натягать води (Стор., І, 1957, 114);
Ось уже корови воду Із корита попили (Вирган, В розп. літа, 1959, 25).
2. розм. Те саме, що рі́чище.
Збігши з шумом і шелестом із гір, вийшла [ріка] на рівнину і тече тихо, широко в гладкім, глинкуватім кориті (Фр., VIII, 1952. 381);
Частина грунту, по котрій тече річка, зветься річище, або корито (Сл. Гр.);
Тут у кориті висхлого бурчака, облямованого по високих берегах червоним польовим маком, було безпечніше (Коцюб., І, 1955, 342).
3. діал. Ночви.
Дебелі пружні голі руки товклись у кориті, викидаючи лікті та.. розгортаючи шмат білизни (Досв., Вибр., 1959, 231).
Словник української мови (СУМ-11)