коритися
КОРИ́ТИСЯ, рю́ся, ри́шся, недок., кому, чому. Беззаперечно слухатися кого-небудь, підлягати комусь, чомусь; підкорятися.
Улас.. не любив нікому кланяться та кориться (Н.-Лев., III, 1956, 288);
Волелюбний український народ не корився чужинцям (Цюпа, Україна.., 1960, 19);
*Образно. Смілих, дужих любить море, Хвилі коряться хоробрим (Нагн., Вибр., 1950, 42);
// чому. Робити, чинити, поводитися відповідно до чого-небудь, згідно з чимсь.
Сором хилитися. Долі коритися: Час твій прийде З долею битися (Л. Укр., І, 1951. 49);
Я не збираюся, пишучи мемуари, коритися практиці писання романів (Ю. Янов., II, 1958, 30).
Словник української мови (СУМ-11)