кормига
КОРМИ́ГА, и, ж. Насильницьке панування; неволя, ярмо.
То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. (Вовчок, І, 1955, 143);
[Андрій (до Олени):] Нехай умру в ярмі, пропаду у кормизі, а тебе не покину!.. (Кроп., І, 1958, 459);
Він бачив сам, як животіють люди під польською кормигою — ві Львові, в Дубні, в Корці (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 152).
Словник української мови (СУМ-11)