кормига
КОРМИ́ГА, и, ж.
Насильницьке панування; неволя, ярмо.
То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. (Марко Вовчок);
[Андрій (до Олени):] Нехай умру в ярмі, пропаду у кормизі, а тебе не покину!.. (М. Кропивницький);
Він бачив сам, як животіють люди під польською кормигою – ві Львові, в Дубні, в Корці (О. Ільченко);
Україно моя, казкова земле, пісенна мати наша! Не здолала тебе кормига шляхетська, не задушила каторга оттоманська, не стоптала твого рясту в'язниця царська, не переїхали орди ногайські (О. Бердник);
Я їм скажу: вибирайте гетьмана, визволяйте край з-під кормиги (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)