красувати
КРАСУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., у чому, чим і без додатка, рідко. Те саме, що красува́тися 1, 2, 4.
Темний гай вже забув зимування сумне І красує в зеленім наряді (Л. Укр., І, 1951, 93);
Гетьман глянув на башти розкішного замку, що красували з-за широкого ставу (Стар., Облога.., 1961, 34);
Вони [дівчата] красують, певно, не вінками ж? (Граб., І, 1959, 537);
Красують пшениці налиті, і буде добрий урожай… (Тер., Правда, 1952, 62).
◊ Красува́ти о́чі (зір) — вабити, милувати зір.
[Олена (бере намисто):] Дороге та блискуче!.. Оця-то блискучість і красує очі, і підкупає розум, і дурить серце (Крон., І, 1958, 472).
Словник української мови (СУМ-11)