красувати
КРАСУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., у чому, чим і без дод., рідко.
Те саме, що красува́тися 1, 2, 4.
Темний гай вже забув зимування сумне І красує в зеленім наряді (Леся Українка);
Гетьман глянув на башти розкішного замку, що красували з-за широкого ставу (М. Старицький);
Вони [дівчата] красують, певно, не вінками ж? (П. Грабовський);
Красує сосонка. Прийшла осінь смутна (Олена Пчілка);
Красують пшениці налиті, і буде добрий урожай... (М. Терещенко).
◇ (1) Красува́ти о́чі (зір) – вабити, милувати зір.
Олена:(бере намисто) Дороге та блискуче! .. Оця-то блискучість і красує очі, і підкупає розум, і дурить серце (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)