кредитор
КРЕДИТО́Р, а, ч. Той, хто надає кредит (у 1 знач.); позикодавець.
Князь сів, щоб на дозвіллі розібрати численні рахунки своїх кредиторів (Л. Укр., III, 1952, 511);
Така вже звичка була у пана ховатися від своїх кредиторів (Кач., II, 1958, 492);
Майно, яким відають державні установи.., не може бути повернене на задоволення кредиторів (Цив. кодекс УРСР, 1950, 7).
Словник української мови (СУМ-11)