кульбачити
КУЛЬБА́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., заст. Сідлати.
Заходились кульбачити й своїх [коней] — Мамай з товаришами (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 79);
Стефан із темної стайні На волю коня виводить І синім сідлом кульбачить (Перв., З глибини, 1956, 186).
Словник української мови (СУМ-11)