кульбачити

КУЛЬБА́ЧИТИ, чу, чиш, недок., кого, заст.

Сідлати.

Жрець мiг його годувати, напувати, чистити, але кульбачити золотим сiдлом мiг тiльки сам Святовид (з легенди);

Кульбач, хлопче, коня собі (Сл. Б. Грінченка);

Варили пшоняну кашу, кульбачили коні, справно збиралися в десятки й сотні (Б. Лепкий);

Заходились кульбачити й своїх [коней] – Мамай з товаришами (О. Ільченко);

Стефан із темної стайні На волю коня виводить І синім сідлом кульбачить (Л. Первомайський).

Значення в інших словниках

1. кульбачити — кульба́чити дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. кульбачити — див. СІДЛАТИ.  Словник синонімів Караванського
3. кульбачити — -чу, -чиш, недок., перех., заст. Сідлати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кульбачити — СІДЛА́ТИ (коня), КУЛЬБА́ЧИТИ заст. — Док.: засідла́ти, осідла́ти, окульба́чити. По всій славній Україні Заревли великі дзвони, Щоб сідлали хлопці коні (Т. Шевченко); Заходились кульбачити й своїх (коней) — Мамай з товаришами (О. Ільченко).  Словник синонімів української мови
5. кульбачити — Кульба́чити, -ба́чу, -ба́чиш; -ба́ч, -ба́чте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. кульбачити — КУЛЬБА́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., заст. Сідлати. Заходились кульбачити й своїх [коней] — Мамай з товаришами (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 79); Стефан із темної стайні На волю коня виводить І синім сідлом кульбачить (Перв., З глибини, 1956, 186).  Словник української мови в 11 томах
7. кульбачити — Кульба́чити, -ба́чу, -чиш гл. Сѣдлать. Кульбач, хлопче, коня собі. Гол.  Словник української мови Грінченка