кульбака
КУЛЬБА́КА, и, ж., заст.
Сідло.
Який кінь, така й кульбака (Номис);
За тиждень вернувся [батько] і привіз хлопчика на кульбаці, літ дев'яти (М. Старицький);
Слуги виносять із сусідньої кімнати оружжя, мечі, кульбаки, ратища і подають Гостомислові (І. Франко);
Ніби Діоген, Уміє він із долею мириться: Пропив кульбаку, то не жаль стремен! (М. Рильський);
Скрута під Крутами, а в Конотопі то і коня стеряв. Лишилася кульбака (І. Калинець).
Словник української мови (СУМ-20)