курорт
КУРО́РТ, у, ч. Місцевість з природними цілющими властивостями, пристосована для лікування, відпочинку.
Обридло-таки мені волочитись по курортах (Л. Укр., V, 1956, 262);
В таких цілющих курортах, як Ворохта, Яремче, Трускавець, Моршин, гуцулові не можна було й мріяти про лікування (Козл., Сонце.., 1957, 5);
// перен. Про всяке місце, де добре жити, відпочивати.
— Погостюєте у нас… — З охотою,— відгукується зв’язковий, кришачи хліб до тарілки з молоком,— це ж справжній курорт! (Ю. Янов., І, 1954, 229);
Ціле літо у дворі в нього лунає радіола, гомін та сміх.., бо тут добре, тут курорт, тут в усьому достаток (Гончар, Тронка, 1963, 84);
*У порівн. — Де там, хазяєчко. У них тюрмою і не пахне. Наче якийсь курорт (Кучер, Трудна любов, 1960, 18).
Словник української мови (СУМ-11)