курява
КУ́РЯВА, и, ж. Дрібні тверді частинки, що нависають у повітрі або осідають на поверхні чого-небудь.
Берлин рушив, а Івася курява покрила… (Шевч., І, 1963, 40);
Я одітхнув вільніше, протер очі від куряви і оглянувся навкруги (Коцюб., III, 1956, 136);
Він і сам ще стидався свого нового стану, особливо перед товаришем, з яким змалку босими ногами толочив куряву по цілому Печорську (Смолич, Мир.., 1958, 28);
// Такі часточки, що вихорем крутяться в повітрі.
Дивлюся — з поля щось біжить, Неначе бісова отара, Шумить, гуде і торохтить, А курява така, як хмара (Гл., Вибр., 1951, 187);
Над вулицею стояла така густа курява, що, здавалося, порох знімався, але осідати на землю вже не встигав (Вільде, Сестри.., 1958, 246);
// Дуже дрібні частки снігу, що носяться в повітрі.
Гострий вітер зарум’янив її лиця, очі спустила вона вниз, захищаючи їх від дрібної снігової куряви (Фр., VI, 1951, 264);
І він поспішав, підіймаючи сипучі снігові скиби, аж біла курява вставала на його шляху (Руд., Остання шабля, 1959, 235).
◊ Ку́рява стовпо́м див. стовп.
Словник української мови (СУМ-11)