кілочок
КІЛО́ЧОК, чка, ч. Зменш. до кіло́к.
По всій довжині його [ланцюга] стирчать.. встромлені в землю дерев’яні кілочки (Коцюб., І, 1955, 226);
Запхнувши ніби останню річ до чемодана, Саїд Алі угледів на кілочку скрипку (Ле, Міжгір’я, 1953, 332).
◊ Як з кіло́чка — несподівано, раптово.
Далі промовив [дід] несподівано, неначе його слово зірвалось, як з кілочка (Н.-Лев., IV, 1956, 220);
— Авжеж,— як з кілочка випалила Оксана (Логв., Давні рани, 1961, 170);
Як на кіло́чках сиді́ти (бу́ти, знахо́дитися) — бути занепокоєним, украй схвильованим.
Устя сиділа як на кілочках, чужа й непотрібна (Коцюб., II, 1955, 251).
Словник української мови (СУМ-11)