латати
ЛАТА́ТИ¹ а́ю, а́єш, недок., перех.
1. Лагодити, пришиваючи латки.
Кайдашиха тільки хату замела та й сіла коло вікна старі сорочки латать (Н.-Лев., II, 1956, 285);
Незвична сидіти без діла, вона й зараз домоглась від Марусі роботи собі: латала свіжі проріхи на Петрусевій ватянці (Головко, II, 1957, 575);
На розі вулиці моєї У голубому рундуку Працює швець: то черевики Комусь латав нашвидку. То залива комусь калоші (Нех., Ми живемо.., 1960, 118);
// Лагодити, усуваючи пошкодження в чому-небудь.
І не їсть [козацтво], і не спить. Пильно варту держить Та у стінах пробої латає (Манж., Тв., 1955, 81);
Люди вбрали городину, позасівали шматки поля, підорюють наділені ниви, а хто снопами околоту обставляв стіни хат.. і латав стріхи (Чорн., Визвол. земля, 1950, 209);
*Образно. Не було [в Галичині] ані репертуару, котрий приходилось наскоро латати, перелицьовувати та перекладати з чужих мов, ані акторів (Фр., XVI, 1955, 244).
◊ Лата́ти діру́ (ді́ри) див. діра́.
2. перен., розм. Карати биттям.
[Недоросток:] Та було б тобі, моя нене, довгий батіг брати, та щоранку, щовечора, як Сидорову козу, латати, та змалечку оті норови з мене виганяти… (Вас., III, 1960, 115).
ЛАТА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., перех., діал. Датувати.
Словник української мови (СУМ-11)