лигнути
ЛИГНУТИ¹ ну́, не́ш, док., перех., вульг. Однокр. до лига́ти².
І сонце злізло височенько, Уже час сьомий ранку був;
Уже закушовав [закушував] смачненько, Хто добре пінної лигнув (Котл., І, 1952, 209);
Там на диво бенкет розпочався. Вихиляють до дна Повні кухлі вина.. Всяк лигнув до пуття (Граб., І, 1959, 296).
ЛИГНУ́ТИ², ну́, не́ш, док., перех., вульг. Ударити.
Чіпка, як почув про діло — мов хто його обухом лигнув по голові (Мирний, II, 1954, 571);
Хтось лигнув його [Андрія] так, що він зарився у пісок (Тют., Вир, 1964, 412).
Словник української мови (СУМ-11)