лишенько
ЛИ́ШЕНЬКО, а, с. Пестл. до лихо¹ 1.
А я зрадів би, моє диво! Моя ти доле чорнобрива! Якби побачив, нагадав Веселеє та молодеє Колишнє лишенько лихеє (Шевч., II, 1953, 92);
Мені в дівчини краще, ніж у княгині, ..красую, пишаю, лишенька не знаю! (Л. Укр., III, 1952, 493);
Жаль і тих конят, Що так замучились, — та ба, і з ними лишенько мені: В сусіда, бач, до досвіта на ніч вони позичені (Фр., XIII, 1954, 37);
А Вівці ж що? Хіба ж вони поснули, На раді стоячи? Про їх же діло йшло?.. От те ж то й лишенько! Овечок не було (Гл., Вибр., 1951, 62);
— Мамо! Ти тільки не хвилюйся. Гайдамаки!.. — Ой, лишенько! — забідкалась мати (Головко, II, 1957, 594).
Словник української мови (СУМ-11)