льоля
ЛЬО́ЛЯ, і, ж., дит., розм. Сорочка (звичайно дитяча).
Неначе ляля в льолі білій, Святеє сонечко зійшло (Шевч., II, 1953, 60);
У тоненькій льолі вона була зовсім легка і на диво худенька, самі кісточки (Собко, Звич. життя, 1957, 25);
*Образно. Як буде доля, то буде льоля (Номис, 1864, № 1660).
◊ Бу́ти в свої́й льо́лі — бути при своєму розумі.
[Василина:] Як ти сказала? Чи ти в своїй льолі, дівко! (Вас., Вибр., 1954, 292);
В льо́лі народи́тися — те саме, що В соро́чці народи́тися ( див. соро́чка).
Словник української мови (СУМ-11)