льоля
ЛЬО́ЛЯ, і, ж., дит., розм.
Сорочка (звичайно дитяча).
* Образно. Як буде доля, то буде льоля (Номис);
Неначе ляля в льолі білій, Святеє сонечко зійшло (Т. Шевченко);
У білій льолі хлопчик. Очі йому заплющені, руці розставлені, кучері, мов із льону (С. Васильченко);
Коли б я був у старій, заношеній льолі, то, можливо, і не подерся б на сосну (А. Дімаров);
Увечері Євдося викупала дитину, зодягла її в чистеньку льолю, яку сама пошила (В. Шкляр).
Словник української мови (СУМ-20)