ляскати
ЛЯ́СКАТИ, аю, аєш, недок.
1. перех. і по чому. Ударяти, бити долонею, чим-небудь м’яким або по м’якому, видаючи специфічні звуки.
Галя, співаючи, під свій спів обома рученятами по обличчю ляска (Вовчок, І, 1955, 289);
Курбала хихотів щасливим юнацьким сміхом і часом ляскав по плечах Кирила (Досв., Вибр., 1959, 323);
— Початок добрий, — сказав я, ляскаючи матроса легенько по спині (Ю. Янов., II, 1958, 54);
Пастушки з криком біжать під копи, і перші важкі краплі дощу ляскають по їхніх бриликах (Тют., Вир, 1964, 274);
// неперех., чим об що і по чому. Ударяти чим-небудь еластичним, видаючи специфічні звуки.
Ляскає [Щур] босими ногами об мостину, аж ходить луна (Вас., Вибр., 1950, 128);
Він.. пішов геть, голосно ляскаючи капцями по цементній підлозі (Ю. Янов., II, 1954, 79);
// неперех., чим. Вимахувати чим-небудь, видаючи специфічні звуки.
Троянці, в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарі, Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарі (Котл., І, 1952, 181);
Дика качка вилась над плавнями, ляскала крильцями і впала в очерет коло самого човна (Н.-Лев., II, 1956, 239);
Десь мекали вівці і ляскав батогом вівчар (Головко, І, 1957, 133);
// Видавати специфічні звуки, утворювані таким вимахуванням.
Семеро сухоребрих шкап спотикається по бруку, креше з його іскри; лунко ляскає батіг кондуктора (Вас., І, 1959, 183);
Пролітає перший подув вітру.. Починають ляскати паруси (Ю. Янов., II, 1958, 58).
Ля́скати в доло́ні (доло́нями):
а) плескати в долоні (долонями), виражаючи радість, захоплення чим-небудь або нетерпіння.
Дівчата сміються, ляскають у долоні і дражнять хлопців (Вас., Вибр., 1954, 130);
Хтось із старших серед дітей аж у долоні ляскає: — Ой рушниця ж! (Кос., Новели, 1962, 58);
Публіка від нетерплячки почала ляскати в долоні (Бурл., Напередодні, 1956, 137);
б) ударяти по долонях, стискаючи руки на знак згоди на певну ціну (про покупця і продавця на ярмарку).
Кричали перекупки, божились і ляскали долонями селяни біля возів,.. — усе як і завжди на ярмарку (Головко, II, 1957, 255);
Ля́скати зуба́ми — цокати зубами від страху, холоду і т. ін.
Та й мордувалося ж скажене бісеня!..зубами, ляска, аж поза річкою лунає (Вовчок, VI, 1956, 271);
Побачивши блискавиці, ..тікав, ховався.. — Чур, захисти мене, — шепотів, ляскаючи зубами, Бразд (Скл., Святослав, 1959, 91).
2. тільки 3 ос., неперех. Звучати лунко, з великою силою (про постріли, удари і т. ін.).
Біля нього щось тріскало, лопалося, шпурляло снігом у очі.. Йому і в голову не приходило, що то ляскають біля нього розривні кулі (Тют., Вир, 1964, 498);
Навколо нас виростають, як сизі дерева, стовпи диму, бухають, ляскають, лопаються снаряди і міни (Багмут, Записки.., 1961, 27);
Удари грому ляскали над самою головою, низько, оглушливо (Збан., Сеспель, 1961, 444);
// Видавати лункі звуки, ударяючи по чому-небудь.
Нахабно сміялось холодне світло і ляскали двері (Коцюб., II, 1955, 189);
Тільки десь у класних кімнатах ще лунко ляскали кришки парт (Збан., Між.. людьми, 1955, 161).
3. неперех., перен., розм. Те саме, що ля́пати 3.
— Щождо партизанів і таке інше, то ти менше ляскай про це, все-таки не твоя це справа (Сміл., Сашко, 1957, 124).
◊ Ля́скати язико́м — те саме, що Ля́пати язико́м ( див. ля́пати).
[Ліна:] Ти мені, задрипанко, дивися: перед паничами зуби не скаль і язиком не ляскай! (Мам., Тв., 1962, 215).
Словник української мови (СУМ-11)