лінуватися
ЛІНУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок., з інфін. і без додатка. Не мати бажання працювати, робити що-небудь, діяти.
— Наймички лінуються прати, а я собі думаю: дай позолю й поперу в ставку, поки панни повстають (Н.-Лев., III, 1956, 190);
[Женя:] Я лінувалася вчитись, і мене не перевели у другий клас (Кроп., II, 1958, 406);
— Ти не хочеш учити церковнослов’янських літер — аз, буки, веді? Ти лінуєшся? (Донч., III, 1956, 25);
// Не робити чого-небудь, бути бездіяльним унаслідок лінощів.
Буду гуляти з самого рання, аж до обіду. А це не через те, що хочу лінуватися, а для роботи (Коцюб., III, 1956, 418);
Він став лінуватися, пропускати лекції і одного разу прямо сказав дома, що більше не хоче ходити до школи (Вас., І, 1959, 64);
Він реготав з Фелікса і казав, що замикатиме його тут щоразу, як той лінуватиметься (Ю. Янов., II, 1954, 41).
Словник української мови (СУМ-11)