лінуватися
ЛІНУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, рідко ЛІНИ́ТИСЯ, ліню́ся, лі́нишся, недок., з інфін. і без дод.
Не мати бажання працювати, робити що-небудь, діяти.
“Поможи, Боже!” – а ти не лінуйсь, небоже! (Номис);
– Наймички лінуються прати, а я собі думаю: дай позолю й поперу в ставку, поки панни повстають (І. Нечуй-Левицький);
Сини мої роз'їхались по морях-океанах, і їм уже не до старого вітряка, не до старого батька. Навіть листи лінуються писати – усе б'ють телеграми (М. Стельмах);
У Миколи окопчик нікудишній, бо він лінується зробити доладний, тому й іронізує над моїм (Є. Доломан);
// Не робити чого-небудь, бути бездіяльним унаслідок лінощів.
Буду гуляти з самого рання аж до обіду. А це не через те, що хочу лінуватися, а для роботи (М. Коцюбинський);
Він став лінуватися, пропускати лекції і одного разу прямо сказав дома, що більше не хоче ходити до школи (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)