лінощі
ЛІ́НОЩІ, ів, мн.
Відсутність бажання працювати, робити що-небудь; неробство.
За лінощами Богу не молюся, чим я Богу сподоблюся? (П. Чубинський);
– Ні, робота мені не страшна! Не звикла я до лінощів (І. Нечуй-Левицький);
Аліса мала гарну пам'ять, абсолютний музичний [музикальний] слух і гострий, проникливий розум, що частково компенсувало її вроджені лінощі та нездоланну схильність до байдикування (О. Авраменко);
// Стан розслаблення; млявість, сонливість.
Тільки чув Ілько, як сонце гріло, пекло в спину, як розливало якісь лінощі по тілі і байдужість до всього (В. Винниченко);
Мене до сліз обурює безсилля наше, лінощі душі й тіла (Василь Шевчук);
Але на терасі ніхто й нічого вже не продовжив – усіх розморили такі нездоланні й безмежні лінощі, які трапляються лише на весняному сонці (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)