ліпити
ЛІПИ́ТИ, ліплю́, лі́пиш; мн. лі́плять; недок.
1. перех. Робити що-небудь з в’язкої, пластичної речовини, матеріалу.
Жінки.. стали коровай ліпити (Кв.-Осн., II, 1956, 301);
Раб копає землю, теше камінь, і носить мул з ріки, і ліпить цеглу (Л. Укр., І, 1951, 253);
Ми із татом, як живу, Ліпим бабу снігову (Нех., Ми живемо.., 1960, 47);
// також без додатка. Створювати скульптуру як твір мистецтва з в’язкого, пластичного матеріалу.
Річард ліпить з неї [індіанки] статую натуральної величини (Л. Укр., III, 1952, 44);
В думці він [скульптор] уже починав ліпити їхні стрункі і по-своєму граціозні постаті (Гончар, І, 1954, 494);
Він [П. Верна] навчився ліпити з натури, використовувати властивості м’яких матеріалів — глини і пластиліну (Нар. тв. та етн., 2, 1957, 105);
// перен. Створювати засобами мистецтва, художнього слова.
Актор В. Дальський точно знайденими фарбами стримано і майже ювелірно ліпить цей складний образ (Мист., 1, 1959, 20);
Яким безмежно багатим досвідом повинен володіти письменник, якою чутливою повинна бути його душа, щоб він міг вільно ліпити людські характери (Талант.., 1958, 120);
// перен. Виховувати.
Високе, почесне й надзвичайно важке завдання — ліпити характер дитини (Донч., VI, 1957, 589);
// перен. Робити що-небудь недбало, абияк.
Моє перо холодно ліпитиме рядки (Ю. Янов., І, 1958, 132).
◊ Хліб, хоч ко́ники лі́пи див. ко́ники;
Хоч свічки́ ліпи́ — про м’який, лагідний, піддатливий характер людини.
Було видно: не характер в Антоніни Никонівни — віск. З неї хоч свічки ліпи (Збан., Малин. дзвін, 1958, 175).
2. перех., розм. Те саме, що прикле́ювати; чіпляти.
Найшла баба і Микиту — Святий чорта ціпить!.. Баба їдну [свічку] йому ставить, Другу чорту ліпить… (Рудан., Вибр., 1949, 97);
Пани.. ліпили на лоб і на груди замість кокардів [кокард] і гудзиків реп’яхи (Вас., І, 1959, 213);
Учитель.. далі ліпив пахучу вощину до порожніх рамок (Ю. Янов., II, 1954, 114);
// перен. Ставити одне за одним; з’єднувати в одне.
— Читай, онучку, букву за буквою, ліпи їх докупи (Минко, Моя Минківка, 1962, 8).
3. перех., перен., фам. Уживається замість іншого дієслова, зміст якого розкривається контекстом для вираження енергійної, несподіваної або необдуманої дії.
[Несміян:] Хіба давно один зовсім юний педагог — причепливий і суворий — ліпив нам з Назаром двієчки? (Дмит., Дівоча доля, 1960, 23).
4. у що, чим і без додатка, неперех., розм. Падати, з силою ударяючи; засліплювати, засипати, заливати (про сніг, дощ і т. ін.).
Надворі мете хуртеча, Ліпе [ліпить] сніг в вікно (Щог., Поезії, 1955, 371);
В дерев’яне накриття ліпив дощ (Горд., II, 1959, 168);
Чи спека, чи ліпить метелиця-хуга — спішить все одно він робити своє (С. Ол., Вибр., 1959, 82);
// безос.
Надвечір надтягли сірі хмари і почало ліпити широкими пластами снігу (Фр., VIII, 1952, 344);
// перен., фам. Давати ляпаса.
Він спалахує гнівом, шаліє і, поки Тихін приходить до пам’яті, вдруге ліпить.. в ухо (Горд., Дівчина.., 1954, 188).
Словник української мови (СУМ-11)