ліричний
ЛІРИ́ЧНИЙ, а, е.
1. Стос. до лірики (у 1 знач.).
Ліричний поет з нього був би добрий, а до політика не та голова (Л. Укр., V, 1956, 143);
До війни капітан був ліричним поетом, майор — драматургом (Ю. Янов., І, 1954, 94);
// Який є об’єктом опису в ліриці.
Ліричний герой ранніх творів П. Тичини — життєлюб і оптиміст (Рад. літ-во, 1, 1958, 31);
Ліричним героєм Рильського є в першу чергу сам поет (Криж., М. Рильський, 1960, 74);
// Який є лірикою.
Я так люблю наші ліричні пісні (Л. Укр., V, 1956, 73);
Ліричні вірші Франка з циклу "Зів’яле листя" стоять на рівні шедеврів світової поезії (Корн., Разом із життям, 1950, 67).
2. Емоційно-забарвлений, хвилюючий.
Війна дужче підкреслила в ній [медсестрі Надійці].. риси: силу волі, скромну мужність і ліричну задушевність (Жур., Вечір.., 1958, 263);
З великою ліричною теплотою і задушевністю письменник змалював образ сержанта (Вітч., 8, 1958, 137).
Ліри́чний ві́дступ:
а) пройнята ліризмом частина художнього твору, яка не має безпосереднього зв’язку з послідовним розвитком сюжету.
Автор "Слова" часто виходить за межі описуваної події, перериваючи своє оповідання про похід Ігоря ліричними відступами (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 36);
б) (перен., жарт.) Відхилення від теми розмови під впливом якого-небудь почуття.
3. Такий, при якому почуття, душевні переживання панують над розумом.
Може, у мене справді занадто лірична натура (Л. Укр., V, 1956, 437);
В. Сосюрі належить понад два десятки поем, але й вони своїми особливостями підкреслюють саме ліричний характер його світосприймання (Іст. укр. літ., II, 1956, 403).
4. М’яко-співучий, ніжного тембру (про голос співака).
Як співала вона своїм чарівним ліричним голосом, що мов сцілющою водою лився в душу! (Думки про театр, 1955, 25);
У неї прекрасне ліричне сопрано (Гур., Друзі.., 1959, 52);
// Повільний, плавний (про танець і т. ін.).
Хоровод "Веснянка" дуже поширений на Україні. Цей здебільшого плавний, ліричний танець виконується дівчатами (Збірник укр. нар. танців, 1957, 3).
Словник української мови (СУМ-11)