медівник
МЕДІВНИ́К, а́, ч.
1. Те саме, що медя́ни́к,
[2-й чоловік:] Подивився б ти, як він було увійде у хату, то так дітвора і вкриє його: тому медівника дасть, тому бублика, іншому копійку… (Кроп., І, 1958, 479);
[Бабуся:] Зрозумійте, маю свято, А роботи ще багато… Чи спеклись медівники, Чи готові пиріжки? (Олесь, Вибр., 1958, 486);
*У порівн. Голубив [капітан] її словами, як медівниками (Черемш., Тв., 1960, 181).
2. бот., діал. Підмаренник.
Словник української мови (СУМ-11)