мечет
МЕ́ЧЕТ, у, ч., МЕ́ЧЕТЬ, і, ж., діал. У чорноморських рибалок та запорожців — піч для випікання хліба.
Викопали [рибалки] кабицю, чи піч, для казана з смолою, котрою мазали мережі; поставили мечет, цебто піч для хліба (Н.-Лев., II, 1956, 226);
В бурдеї не робили [запорожці] груби, не виводили димаря, а клали із дикого каменю мечет, на якому пекли хліб і ним же огрівали хату (Панч, III, 1956, 18);
Оце викопа [запорожець] яму, обставе її, чим там попало, обліпе, обмаже, поставе мечеть (хліб пекти), зробе кабицю (страву варити) та й живе (Сл. Гр.).
МЕЧЕ́Т див. мече́ть.
Словник української мови (СУМ-11)