мечеть
МЕ́ЧЕТЬ див. ме́чет.
МЕЧЕ́ТЬ, і, ж., рідко МЕЧЕ́Т, у, ч. Молитовний дім у мусульман.
Ми з Радою були у.. Філіппополі. Се дуже гарний город, в турецькому стилі побудований, з мечетями та мінаретами (Л. Укр., V, 1956, 157);
Мечеті були повні туфель і людей, горів обгорткою коран, скрипіли голосами з мінаретів муедзини, схилялись на схід мулли (Ю. Янов., І, 1958, 63);
Старий хаджі Бекір-Мемет-Огли, як і всі правовірні, удруге вже подався до мечету (Коцюб., І, 1955, 284).
Словник української мови (СУМ-11)