мечик
МЕ́ЧИК¹, а, ч. Зменш.-пестл. до меч 1.
Данилко бігав по світлиці, ховався під стіл, залазив під лаву, нападав з маленьким мечиком у руках на матір (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 46).
МЕ́ЧИК² а, ч. Дерев’яна ударна частина терниці.
— Доброго здоров’я! Спасибі! — обізвалась Мотря з садка, і її руки не переставали ворушити мечик терниці (Н.-Лев., II, 1956, 278).
Словник української мови (СУМ-11)