мечик
МЕ́ЧИК¹, а, ч.
Зменш.-пестл. до меч 1.
Данилко бігав по світлиці, ховався під стіл, залазив під лаву, нападав з маленьким мечиком у руках на матір (А. Хижняк).
МЕ́ЧИК², а, ч.
Дерев'яна ударна частина терниці.
– Доброго здоров'я! Спасибі! – обізвалась Мотря з садка, і її руки не переставали ворушити мечик терниці (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)