мечник
МЕ́ЧНИК, а, ч., іст. Воїн, озброєний мечем.
Йшли мечники, врочисто несучи Свої прямі, як промені, мечі (Бажан, І, 1946, 305);
За дружинниками стояли рядами мечники і лучники — піше військо (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 24).
Словник української мови (СУМ-11)