мечник

У Київській Русі IX-XII ст. мол. дружинник, який виконував деякі судові функції.

Значення в інших словниках

1. мечник — ме́чник іменник чоловічого роду, істота іст.  Орфографічний словник української мови
2. мечник — -а, ч., іст. Воїн, озброєний мечем.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. мечник — МЕ́ЧНИК, а, ч., іст. Воїн, озброєний мечем. Йшли мечники, врочисто несучи Свої прямі, як промені, мечі (М. Бажан); За дружинниками стояли рядами мечники і лучники – піше військо (А. Хижняк).  Словник української мови у 20 томах
4. мечник — Сторож, зброєносець  Словник застарілих та маловживаних слів
5. мечник — МЕ́ЧНИК, а, ч., іст. Воїн, озброєний мечем. Йшли мечники, врочисто несучи Свої прямі, як промені, мечі (Бажан, І, 1946, 305); За дружинниками стояли рядами мечники і лучники — піше військо (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 24).  Словник української мови в 11 томах
6. мечник — Мечник, -ка м. Меченосецъ.  Словник української мови Грінченка