мирський
МИРСЬКИ́Й, а́, е́.
1. заст. Світський.
Не раз і не два інспектор чернець розганяв студентів серед глухої ночі, бо вони тривожили його своїми мирськими піснями (Н.-Лев., І, 1956, 340);
Батюшечка сидить коло вікна, милуючись світом божим. Ніби підкреслює, сівши геть від столу, що справи мирські його зовсім не обходять (Полт., Повість.., 1960, 353);
// Який живе у миру ( див. мир²4).
[Василь:] Не всі рівні, не всі однакові перед богом? Ні, то мирські, а то, бач — божі, все єдно, що то чоловік собі, а то — пан (Мирний, V, 1955, 97);
Мстислав дуже не любить, коли хтось згадує про його чудодійне перетворення із закоренілого мирського гріховодника в єпископа (Мельн., До раю.., 1961, 30);
// Власт. людям, що живуть у миру.
[Маруся:] Зрікаючись миру, імення мирське треба перемінити (Мирний, V, 1955, 105);
Війна, боротьба, мирські пристрасті увійшли і до церкви (Чаб., Балкан. весна, 1960, 20).
2. іст. Прикм. до мир²3.
Пан справник, після доброго мирського обіду, ліг спочивати, бо дуже втомився (Кв.-Осн., II, 1956, 267);
Люди побачили — не старшина правує, а вже Захар старшину примушує сход скликать, вирішувати мирські справи (Горд., Чужу ниву.., 1947, 192);
// у знач. ім. мирське́, ко́го, с. У царській Росії — один з податків, які повинні були сплачувати селяни.
— Гроші тягни з себе, мов жили: подать дай, мирське дай, сюди дай, туди дай (Коцюб., І, 1955, 113).
Словник української мови (СУМ-11)