мурашник
МУРА́ШНИК, мура́шника́, ч.
1. Конусоподібна купа з хвої, сухої трави, землі, шматочків листя й т. ін., що є надземною частиною житла мурашок.
Ганна в задумі дивилась собі під ноги, копирсала нагаєм мурашник (Гончар, II, 1959, 259);
Коли в мурашниках закрита частина ходів і навкруги мало повзає мурашок — чекай дощу (Наука.., 7, 1956, 24);
*У порівн. За вікнами стояла ще ніч, а в приміщенні, як у мурашнику, товклися люди (Коцюба, Перед грозою, 1958, 43).
2. перен. Про велику кількість людей.
Гордий, холодний, сріблясто-блідий [місяць], наче переляканий, сумно дивився на бідну землицю, на її людський мурашник і людську долю (Кобр., Вибр., 1954, 207);
Коло ганку і на подвір’ї вже зібрався увесь розтривожений монастирський мурашник (Мик., II, 1957, 405);
// Про місце, де перебуває велика кількість людей.
Важко простежити шлях людини в такому кипучому велетенському мурашнику, як місто з кількамільйонним населенням (Дмит., Розлука, 1957, 209).
Словник української мови (СУМ-11)