мурашник
МУРА́ШНИК, а, ч.
1. Конусоподібна купа з хвої, сухої трави, землі, шматочків листя і т. ін., що є надземною частиною житла мурашок.
Ганна в задумі дивилась собі під ноги, копирсала нагаєм мурашник (О. Гончар);
Коли в мурашниках закрита частина ходів і навкруги мало повзає мурашок – чекай дощу (з наук.-попул. літ.);
* У порівн. За вікнами стояла ще ніч, а в приміщенні, як у мурашнику, товклися люди (Г. Коцюба).
2. перен. Про велику кількість людей.
Гордий, холодний, сріблясто-блідий [місяць], наче переляканий, сумно дивився на бідну землицю, на її людський мурашник і людську долю (Н. Кобринська);
Коло ґанку і на подвір'ї вже зібрався увесь розтривожений монастирський мурашник (І. Микитенко);
// Про місце, де перебуває велика кількість людей.
Важко простежити шлях людини в такому кипучому велетенському мурашнику, як місто з кількамільйонним населенням (Л. Дмитерко).
Словник української мови (СУМ-20)