мідний
МІ́ДНИЙ, а, е.
1. Прикм. до мідь 1.
Мідний зливок;
// Який містить у собі мідь.
Найважливіші мідні руди — мідний колчедан.., червона мідна руда.. та малахіт (Заг. хімія, 1955, 518);
За два кілометри від заводських руїн знайшли [комсомольці] колишні розробки "мідного каменю" (Донч, II, 1956, 62);
// Вигот. з міді.
Що за чудесна була [люлька]! корінькова з кришечкою і з мідним ланцюжком (Кв.-Осн., II, 1956, 399);
Дістав [Левко].. мідний ключ, відімкнув замок і, згинаючись в дверях, зупинився перед своїми буланими (Стельмах, І, 1962, 69);
// Стос. до видобування і обробки міді.
— До геологорозвідувального управління потрапив план Гаврилівської мідної рудні (Донч., II, 1956, 11).
∆ Мі́дний вік — епоха переходу від неоліту до бронзового віку; час появи міді та виробів з неї (знарядь праці, зброї тощо);
Мі́дні до́брива (мікродо́брива) — удобрювальні речовини, які містять у собі мідь.
Мідні мікродобрива вносять лише там, де грунт не заливається весняними водами і глибина торфового шару досягає 1 метра (Колг. Укр., 9, 1958, 40).
◊ Мі́дний лоб — про безглузду, вперту людину;
Пройти́ Крим і Рим і мі́дні тру́би див. прохо́дити.
2. Власт. міді; такий, як у міді.
Дзвін мідний по Москві несеться, гуде: Цар, просто одягнутий, дзвонить: Чи знову покою колишнього жде, Чи совість навіки хоронить? (Граб., І, 1959, 304);
Вони [діти] тихо й зачаровано дивилися у воду, захоплено спостерігаючи, як на мідний голос дзвоника випливала риба і жадібно хватала розварену пшоняну кашу (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 39);
*Образно. Над селом розлітається мідна туга дзвону (Стельмах, II, 1962, 208);
// перен. Дзвінкий, різкий, металічний (про голос).
3. перен. Кольору міді; червоно-жовтий.
Як сонце, перейти хотів би я по світі, Щоб з усміхом зайти за мідний небосхил (Рильський, І, 1956, 84);
Мідне листя на старому дубі Мов дзвінкі дукати у намисті (Дмит., Осінь.., 1959, 50);
Що вони думають, ці кремезні, флегматичні люди з мідними від сонця й вітру обличчями? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 45).
Словник української мови (СУМ-11)