мілина
МІЛИНА́, и́, ж. Мілка частина водойми (моря, озера, річки), небезпечна для судноплавства.
Коло самого Канева Дніпро протікає двома рукавами, якраз так, як коло Києва.. І більше, ніж до половини, вкритий піскуватими мілинами (Н.-Лев., II, 1956, 384);
Тепер лишалося одне — плисти просто в широкі води, ..може, серед озера є якийсь острівець або навіть мілина (Смолич, І, 1958, 101);
Берег був уже зовсім близько. Але підійти до нього виявилось нелегко. Корабель міг сісти на мілину (Ткач, Крута хвиля, 1954, 162);
*Образно. Корабель мистецтва не один раз уже з’їжджав на мілину, і треба було в інший бік кермо повернути, щоб не наткнутись десь іще й на рифи підводні (Тич., III, 1957, 49).
◊ Зру́шитися з мілини́ — вийти з скрутного становища.
В душі Сергія радість. О, тепер їхній колгосп зрушиться з мілини! (Мушк., Чорний хліб, 1960, 49);
Садови́ти (сади́ти) на мілину́ кого — ставити кого-небудь у скрутне, безвихідне становище.
Незручно йому [командиру корабля] такого досвідченого боцмана на мілину перед командою садовити (Ткач, Жди.., 1952, 9);
Сі́сти на мілину́ — потрапити в скрутне становище.
[Костя Квач:] Думав на Курильські брати курс — і на тобі! Сів на мілину! (Мокр., П’єси, 1959, 240);
Сі́сти (лиши́тися) як (на́че і т. ін.) рак на мілині́ — потрапити в безвихідне, скрутне становище.
Лишившись наче рак на мілині, він відправився в те село, де його батько був кілька років управителем, де вмер і похований (Минуле укр. театру, 1953, 19).
Словник української мови (СУМ-11)