м’якнути

М’Я́КНУТИ, ну, неш, недок.

1. Ставати м’яким (у 1 — З знач.).

Забризкана росою дорога м’якла під колесами (Тют., Вир, 1964, 326);

Тут голос прихожого почав м’якнути (Фр., VIII, 1952, 142).

2. Ставати розслабленим, млявим.

Під тими поглядами, що або сміялися, або іскрами обсипували його, — м’як [Сава], ослабав і тратив усяку волю (Коб., II, 1956, 30);

Все повільніше й повільніше спливають на пам’ять цифри, голова туманиться, тіло м’якне, очі злипаються, подих стає повільнішим, глибшим… (Збан., Сеспель 1961, 220).

3. перен. Ставати добрим, лагідним, чутливим; лагідніти.

Вона чує, як її серце м’якне, тане, мов той віск палаючої свічки… (Коцюб., І, 1955, 87);

Батько успокоювався, м’якнув, цілував сина і уловлював [умовляв], щоби він уже раз прийшов до свідомості та поправився (Коб., І, 1956, 77).