м’яко
М’Я́КО, присл.
1. Викликаючи відчуття податливості, гнучкості при дотику.
Теплі і ніжні, вони [мохи] ховали у собі позолочену сонцем воду літніх дощів, м’яко вгинались і обіймали ногу, як пухова подушка (Коцюб., II, 1955, 308);
Під ногами м’яко вгиналась земля, набрякла від розталого снігу, і інколи тихо шаруділи кущі сухої трави… (Шовк., Інженери, 1956, 107);
// Не твердо на дотик.
— І м’яко спать мені, і ласо можна їсти (Гл., Вибр., 1951, 116);
— Густо збиті хвилею, вони [водорості] непорушно киснуть у воді, і по них так м’яко ступати (Гончар, Тронка, 1963, 224);
// у знач. присудк. сл.
Я подумав і ліг просто, — і правда, усюди сіно і усюди м’яко (Вовчок, VI, 1956, 239);
// Ніжно, легко доторкаючись.
Підійшовши, Юра поклав м’яко руку Василькові на плече (Турч., Зорі.., 1950, 170);
Шовкун обережно, м’яко перев’язував [Сіверцеву рану] (Гончар, III, 1959, 265).
◊ М’я́ко стели́ти — дуже багато обіцяти комусь або хвалити когось із корисливою метою.
Не миль очей йому [директорові МТС] і м’яко не стели; Доб’ється правди він (Рильський, Мости, 1948, 100);
Особисті плани Нерчина його не цікавили. Головне, щоб Нерчин робив те, що потрібно Куцевичу, і тому він з самого початку стелив м’яко (Рибак, Час.., 1960, 318).
2. перен. Спричиняючи приємні відчуття (для ока, слуху тощо); не різко.
Голос його звучав особливо м’яко і був такий чарівний, що нас, слухачів, ніби проймав електричний струм (Нар. тв. та етн., 4, 1961, 107);
Хміль м’яко вдарив їм у голову, і вони знов заспівали (Тулуб, В степу.., 1964, 48);
// Тихо, приглушено, ледве чутно.
Здалеку м’яко котився грім (Коцюб., II, 1955, 340);
Тупотіли ще деякий час глухо й м’яко великі гумові чоботи (Смолич, І, 1958, 95);
// Повільно, плавно, не стукнувшись.
Часом легенько-м’яко лягало [бабине літо] Ярині на очі (Л. Укр., III, 1952, 738);
Літак м’яко сів на зелене поле аеродрому і, похитуючись, під’їздив до ангара (Собко, Зор. крила, 1950, 20).
3. Поступово переходячи з однієї якості, ознаки тощо в іншу.
Зелене світло од лампи м’яко зливалось з рожевим, що стікало з-під образа (Коцюб., II, 1955, 370);
За вікнами палати м’яко лягав присмерк (Донч., V, 1957, 535).
4. перен. Виражаючи ласку, ніжність, сердечність; ласкаво, ніжно, сердечно.
Погляд її чорних матових очей м’яко поринав у Іванове серце… (Коцюб., II, 1955, 312);
За Ясногорську Шовкун піклувався з таким же самозабуттям, як колись за її Юрася.. "Молодий наш цвіт, — м’яко говорив він товаришам, — як же його не берегтш (Гончар, III, 1959, 216).
5. Несуворо, поблажливо.
— Як тобі не сором чужі гроші красти? Хіба ж ти їх заробив? — тихо й м’яко казав Жук (Коцюб., І, 1955, 446);
// У негострій, нерізкій формі.
— Пробачте, товаришу Ігнатьєв, час у мене трохи обмежений, — м’яко перебив співбесідника Зуб (Собко, Справа.., 1959, 101).
М’я́ко ка́жучи — уживається в значенні вставного слова при бажанні не говорити різких слів, не висловлювати оцінок, думок.
Словник української мови (СУМ-11)