набуватися
НАБУВА́ТИСЯ¹, а́юся, а́ешся, недок., НАБУ́ТИСЯ, у́дуся, у́дешся, док.
1. Бути довго, досхочу з ким-небудь або де-небудь.
Дід дуже любили з гостями набува-тися та й хоть розповідати, та хоть слухати оповідань про давнину (Черемш., Тв., 1960, 378);
Він чекатиме в Лижниці, поки я набудуся в Чернівцях (Л. Укр., V, 1956, 368);
Вони обходили всі алеї, побували в старовинній вежі.. і ніяк не могли набутися разом (Бурл., О. Вересай, 1959, 101).
2. Проводити час.
Іван обіймав молодиці, Палагну цілували чужі чоловіки .. і вдоволені, що набулись так файно, вони вертались знову до щоденних турбот (Коцюб., II, 1955, 335).
НАБУВА́ТИСЯ², а́ється, недок. Виховуватися, вироблятися, здобуватися.
Вся його оця особиста підтягнутість, тактовність, культурність — це, певне, теж набувалося передусім ради неї [Вітчизни] (Гончар, Тронка, 1963, 153);
В процесі тренування набуваються потрібні навики, удосконалюється виконання вправ (Худ. гімнаст., 1958, 6).
НАБУВА́ТИСЯ³, а́ється, недок., НАБУ́ТИСЯ, у́ється, док., діал. Взуватися.
Чобіт легко набувається.
Словник української мови (СУМ-11)