набуватися
НАБУВА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., НАБУ́ТИСЯ, у́дуся, у́дешся, док.
1. Бути довго, досхочу з ким-небудь або де-небудь.
Дід дуже любили з гостями набуватися та й хоть розповідати, та хоть слухати оповідань про давнину (Марко Черемшина);
Він чекатиме в Лижниці, поки я набудуся в Чернівцях (Леся Українка);
Вони обходили всі алеї, побували в старовинній вежі .. і ніяк не могли набутися разом (Ф. Бурлака).
2. перев., недок. Виховуватися, вироблятися, здобуватися.
Вся його оця особиста підтягнутість, тактовність, культурність – це, певне, теж набувалося передусім ради неї [Вітчизни] (О. Гончар);
В процесі тренування набуваються потрібні навики, удосконалюється виконання вправ (з навч. літ.).
3. розм. Проводити час.
Іван обіймав молодиці, Палагну цілували чужі чоловіки .. і вдоволені, що набулись так файно, вони вертались знову до щоденних турбот (М. Коцюбинський).
4. тільки недок. Пас. до набува́ти¹ 1.
Громадянство України набувається особами: 1) за народженням; 2) за походженням (Конституція України).
НАБУВА́ТИСЯ², а́ється, недок., НАБУ́ТИСЯ, у́ється, док., діал.
Взуватися.
Чобіт легко набувається.
Словник української мови (СУМ-20)