навпомацки
НАВПО́МАЦКИ, присл. За допомогою дотику, не бачачи нічого; обмацуючи.
Онися.. встала, навпомацки дійшла до скрині, полапки вийняла з скрині стару сорочку й подала Мельхиседекові (Н.-Лев., III, 1956, 118);
Маруся навпомацки перев’язувала йому білою полотниною ногу (Панч, І, 1956, 530);
// перен. Не маючи точних знань, даних; наосліп, навмання.
[Кіндрат Антонович:] Ми, як ті сліпі оводи, живемо навпомацки (Кроп., II, 1958, 249);
— Без широкої освіти в житті доводиться йти навпомацки, як тому, що грає в піжмурки з зав’язаними очима (Добр., Тече річка.., 1961, 99).
Словник української мови (СУМ-11)