наймення

НАЙМЕ́ННЯ, я, с. Ім’я людини або її прізвище.

— Їй наймення Ізідора, А вродлива!.. не списати!.. (Л. Укр., І, 1951, 371);

Наймення йому було Думенко, а по-вуличному його дражнили: "невдачливий" (Григ., Вибр., 1959, 109);

// Назва чого-небудь.

Вона [газета] грунтовно відрізняється від річки з тим же найменням. Тоді як у річці Десні занадто багато води, в газеті "Десні" її надто мало (Сам., II, 1958, 337);

І над озером з найменням Ленін Силою і славою доби Неспокійні, молоді, зелені Виросли незігнуті дуби (Нагн., Вибр., 1957, 289);

// Друга назва кого-, чого-небудь.

Вони [літаки] колись бомбили фриців у курських та українських кукурудзах і там дістали від бійців жартівливе наймення "кукурудзників" (Гончар, III, 1959, 283);

Наймення це до неї міцно пристало, але вона за нього не ображалася (Руд., Вітер.., 1958, 33).

Значення в інших словниках

1. наймення — найме́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. наймення — -я, с. Ім'я людини або її прізвище. || Назва чого-небудь. || Друга назва кого-, чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. наймення — НАЙМЕ́ННЯ, я, с. Ім'я людини або її прізвище. – Їй наймення Ізидора, А вродлива!.. не списати!.. (Леся Українка); Наймення йому було Думенко, а по-вуличному його дражнили: “невдачливий” (Грицько Григоренко); // Назва чого-небудь.  Словник української мови у 20 томах
4. наймення — ІМ'Я́ (особиста назва людини та тварини), ІМЕ́ННЯ (ЙМЕ́ННЯ), НАЙМЕ́ННЯ, НАЙМЕНУВА́ННЯ, НА́ЗВИСЬКО розм.; КЛИ́ЧКА (у тварин). За мостом наздогнала її (Килину) машина і її покликали на ім'я (Є.  Словник синонімів української мови