наказовий

НАКАЗО́ВИЙ, а, е. Який містить у собі наказ; стос. до наказу.

— Леонід! Щоб це було востаннє, — в голосі дівчини прохопились наказові нотки. — Навіщо форсити? Ти чуєш? (Гончар, IV, 1960, 60);

Звучить наказова, коротка, як постріл, команда: — Старт! (Рад. Укр., 26.ІХ 1962, 3).

∆ Наказовий спосіб, грам. — форма дієслова, яка виражає наказ, спонукання, прохання, побажання і т. ін.

У сучасних слов’янських мовах розрізняють дійсний, умовний і наказовий способи (Сл. лінгв. терм., 1957, 179).

Значення в інших словниках

1. наказовий — наказо́вий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. наказовий — НАКАЗОВИЙ – НАКАЗНИЙ Наказовий. Який стосується наказу: наказова команда, наказовий тон, наказовий спосіб (у граматиці). Наказний, іст. Який містить у собі наказ, розпорядження: наказна пам’ятка, наказний гетьман (особа, що тимчасово обіймає посаду гетьмана).  Літературне слововживання
3. наказовий — Імперативний.  Словник синонімів Караванського
4. наказовий — -а, -е. Який містить наказ; стос. до наказу. Наказовий спосіб лінгв. — форма дієслова, яка виражає наказ, спонукання, прохання, побажання і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. наказовий — НАКАЗО́ВИЙ, а, е. Який містить у собі наказ; стос. до наказу. – Леонід! Щоб це було востаннє, – в голосі дівчини прохопились наказові нотки. – Навіщо форсити? Ти чуєш? (О. Гончар); Звучить наказова, коротка, як постріл, команда: – Старт! (з газ.).  Словник української мови у 20 томах
6. наказовий — НАКАЗО́ВИЙ (про голос, тон, команду тощо — який містить у собі наказ); ІМПЕРАТИ́ВНИЙ книжн. (який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання). — Леонід! Щоб це було востаннє, — в голосі дівчини прохопились наказові нотки (О.  Словник синонімів української мови
7. наказовий — Наказо́вий, -ва, -ве  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)