наказовий
НАКАЗО́ВИЙ, а, е. Який містить у собі наказ; стос. до наказу.
— Леонід! Щоб це було востаннє, — в голосі дівчини прохопились наказові нотки. — Навіщо форсити? Ти чуєш? (Гончар, IV, 1960, 60);
Звучить наказова, коротка, як постріл, команда: — Старт! (Рад. Укр., 26.ІХ 1962, 3).
∆ Наказовий спосіб, грам. — форма дієслова, яка виражає наказ, спонукання, прохання, побажання і т. ін.
У сучасних слов’янських мовах розрізняють дійсний, умовний і наказовий способи (Сл. лінгв. терм., 1957, 179).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- наказовий — наказо́вий прикметник Орфографічний словник української мови
- наказовий — НАКАЗОВИЙ – НАКАЗНИЙ Наказовий. Який стосується наказу: наказова команда, наказовий тон, наказовий спосіб (у граматиці). Наказний, іст. Який містить у собі наказ, розпорядження: наказна пам’ятка, наказний гетьман (особа, що тимчасово обіймає посаду гетьмана). Літературне слововживання
- наказовий — Імперативний. Словник синонімів Караванського
- наказовий — -а, -е. Який містить наказ; стос. до наказу. Наказовий спосіб лінгв. — форма дієслова, яка виражає наказ, спонукання, прохання, побажання і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- наказовий — НАКАЗО́ВИЙ, а, е. Який містить у собі наказ; стос. до наказу. – Леонід! Щоб це було востаннє, – в голосі дівчини прохопились наказові нотки. – Навіщо форсити? Ти чуєш? (О. Гончар); Звучить наказова, коротка, як постріл, команда: – Старт! (з газ.). Словник української мови у 20 томах
- наказовий — НАКАЗО́ВИЙ (про голос, тон, команду тощо — який містить у собі наказ); ІМПЕРАТИ́ВНИЙ книжн. (який вимагає беззастережного підпорядкування, реагування, виконання). — Леонід! Щоб це було востаннє, — в голосі дівчини прохопились наказові нотки (О. Словник синонімів української мови
- наказовий — Наказо́вий, -ва, -ве Правописний словник Голоскевича (1929 р.)