наказний
НАКАЗНИ́Й, а́, е́, іст.
1. Який містить у собі наказ, розпорядження.
У так званій наказній пам’ятці (інструкції), виданій якутським воєводою Головіним, Пояркову наказувалось "итти на Зею й Шилку реку для государева ясашного сбору" (Видатні вітч. географи.., 1954, 12).
2. у знач. ін. наказни́й, ного, ч. Особа, тимчасово призначена урядом на керівну посаду в козацькому війську.
— З весел! — віддав наказ Жмайло.. Хвилі, немов з тої команди наказного, показилися, рвонули, загули пекельним гулом, якого аж від самої Кафи не чули козаки в човнах (Ле, Хмельницький, І, 1957, 402).
Наказни́й ге́тьман (ота́ман, війт і т. ін.) — на Україні в XVII-XVIII ст. — особа, що тимчасово обіймала посаду гетьмана (отамана, війта і т. ін.), на яку призначалась урядом або обиралась козацькою старшиною.
А мене послали На столицю з козаками Наказним гетьманом! (Шевч., І, 1963, 248);
Про життя талановитого українського письмовця, наказного отамана Війська Чорноморського Якова Герасимовича Кухаренка, маємо дуже мало звісток (Коцюб., III, 1956, 49).
Значення в інших словниках
- наказний — наказни́й прикметник Орфографічний словник української мови
- наказний — [наказний] м. (на) -зному/-з(‘)н'ім, мн. -з(‘)н'і Орфоепічний словник української мови
- наказний — -а, -е, іст. 1》 Який містить наказ, розпорядження. 2》 у знач. ім. наказний, -ного, ч. Особа, тимчасово призначена урядом на керівну посаду в козацькому війську. Наказний гетьман (війт і т. ін.) — в Україні в 17-18 ст. Великий тлумачний словник сучасної мови
- наказний — НАКАЗНИ́Й, а́, е́, іст. 1. Який містить у собі наказ, розпорядження. У так званій наказній пам'ятці (інструкції), виданій якутським воєводою Головіним, Пояркову наказувалось “итти на Зею й Шилку реку для государева ясашного сбору” (з наук.-попул. літ.). Словник української мови у 20 томах
- наказний — Виконуючий обов’язки, заступник Словник застарілих та маловживаних слів
- наказний — Нака́зни́й, -а, -е Исправляющій должность. Наказний гетьман, отаман. Я збудив свого наказного, передав йому отаманство та й вернувся додому. Г. Барв. 143. Словник української мови Грінченка