1. Словник української мови в 11 томах

наказати

НАКАЗА́ТИ¹ див. нака́зувати.

НАКАЗА́ТИ², ажу́, а́жеш, док., перех.

1. Говорячи, повідомити, висловити багато чого-небудь; наговорити.

— Отам уже я наслухаюся і її чудових казок, і її веселих приповісток! Чого, чого тільки вона не накаже, поки не поснемо обидві? (Мирний, IV, 1955, 337);

[Василина:] Старі люди, дочко, багато дечого накажуть, та хіба всьому тому і віри йняти? (Вас., III, 1960, 59).

2. розм. Звести наклеп або просто наговорити неправди, обманути.

— Чи підемо, дівчата, до Супруненка колядувати, чи минемо?.. — Ти ж, кажуть, його Хведора причарувала, — плеще Івга. — Чого не накажуть. Он і про тебе кажуть. — Що ж про мене кажуть? — Казаному кінця нема, — одказала Христя (Мирний, III, 1954, 40);

Входить він, а біля ковадла батько кує.. А в голові думка перша — про матір: — Що ж то вони наказали? Ну й мати ж — отак піддурили. Он воно що — батько кують, а не вмерли (Головко, II, 1957, 390).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наказати — наказа́ти 1 дієслово доконаного виду дати наказ наказа́ти 2 дієслово доконаного виду наговорити; обманути Орфографічний словник української мови
  2. наказати — [наказатие] -кажу, -кажеиш; нак. -ка жи, -каж'іт' Орфоепічний словник української мови
  3. наказати — I див. наказувати. II -ажу, -ажеш, док., перех. 1》 Говорячи, повідомити, висловити багато чого-небудь; наговорити. 2》 розм. Звести наклеп або просто наговорити неправди, обманути. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. наказати — НАКАЗА́ТИ¹ див. нака́зувати. НАКАЗА́ТИ², ажу́, а́жеш, док., чого, що. 1. Говорячи, повідомити, висловити багато чого-небудь; наговорити. – Отам уже я наслухаюся і її чудових казок, і її веселих приповісток!... Словник української мови у 20 томах
  5. наказати — наказа́ти до́вго жи́ти. 1. Умерти. — А чи знєш, брате, ось що? Брат Павлусь наказав довго жити (Г. Квітка-Основ’яненко). 2. ірон. Перестати існувати, вийти з ужитку (про щось). — Боже ж мій, Корній Іванович? А борода, а вуси?.. — Е!... Фразеологічний словник української мови
  6. наказати — ВИМАГА́ТИ (змушувати когось поводитися певним чином, робити саме так, як годиться), ВЕЛІ́ТИ, ЗОБОВ'Я́ЗУВАТИ, НАКА́ЗУВАТИ, ПОКЛАДА́ТИ на кого, що, розм.; ШАНТАЖУВА́ТИ (вимагати за допомогою шантажу). — Док. Словник синонімів української мови
  7. наказати — Наказа́ти, -кажу́, -ка́жеш, -ка́жуть; -кажи́, -кажі́м, -жі́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. наказати — Наказати см. наказувати. Словник української мови Грінченка