1. Великий тлумачний словник сучасної мови

наказний

наказни́й

-а, -е, іст.

1》 Який містить наказ, розпорядження.

2》 у знач. ім. наказний, -ного, ч. Особа, тимчасово призначена урядом на керівну посаду в козацькому війську.

Наказний гетьман (війт і т. ін.) — в Україні в 17-18 ст. – особа, що тимчасово обіймала посаду гетьмана (отамана, війта і т. ін.), на яку призначалась урядом чи обиралася козацькою старшиною.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наказний — наказни́й прикметник Орфографічний словник української мови
  2. наказний — [наказний] м. (на) -зному/-з(‘)н'ім, мн. -з(‘)н'і Орфоепічний словник української мови
  3. наказний — НАКАЗНИ́Й, а́, е́, іст. 1. Який містить у собі наказ, розпорядження. У так званій наказній пам'ятці (інструкції), виданій якутським воєводою Головіним, Пояркову наказувалось “итти на Зею й Шилку реку для государева ясашного сбору” (з наук.-попул. літ.). Словник української мови у 20 томах
  4. наказний — Виконуючий обов’язки, заступник Словник застарілих та маловживаних слів
  5. наказний — НАКАЗНИ́Й, а́, е́, іст. 1. Який містить у собі наказ, розпорядження. У так званій наказній пам’ятці (інструкції), виданій якутським воєводою Головіним, Пояркову наказувалось "итти на Зею й Шилку реку для государева ясашного сбору" (Видатні вітч. географи. Словник української мови в 11 томах
  6. наказний — Нака́зни́й, -а, -е Исправляющій должность. Наказний гетьман, отаман. Я збудив свого наказного, передав йому отаманство та й вернувся додому. Г. Барв. 143. Словник української мови Грінченка