накаркати

НАКА́РКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.

1. За народними повір’ями — каркаючи, накликати лихо, неприємність і т. ін. (про ворону).

Вона [ворона] повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно (Довж., Зач. Десна, 1957, 495).

2. перен. Багато сказати про що-небудь неприємне, недобре.

Клава взяла чемодан в другу руку, кинула весело: — Наговорила, накаркала — тьху! Не будемо гадати та загадувати (Ряб., Жайворонки, 1957, 122).

Значення в інших словниках

1. накаркати — нака́ркати дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. накаркати — -аю, -аєш, док., перех., розм. 1》 За народними повір'ями – каркаючи, накликати лихо, неприємність і т. ін. (про ворону). 2》 перен. Багато сказати про що-небудь неприємне, недобре.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. накаркати — НАКА́РКАТИ, аю, аєш, док., чого і без дод., розм. 1. За народними повір'ями – каркаючи, накликати лихо, неприємність і т. ін. (про ворону). Вона [ворона] повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно (О.  Словник української мови у 20 томах
4. накаркати — НАКЛИ́КАТИ що на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́ рідше, НАВОЛОКТИ́ розм.; НАВІЩУВА́ТИ розм., НАПРОРОКУВА́ТИ розм., НАПРОРО́ЧИТИ розм.  Словник синонімів української мови