накричати

НАКРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. неперех., на кого. Різким, підвищеним голосом вилаяти кого-небудь.

Настя накричала на нього, щоб він не встрявав у бабську роботу (Коцюб., І, 1955, 53);

— Заснеш ти сьогодні чи ні, бісова дитино? — накричала на неї Олена (Тют., Вир, 1964, 104).

2. перех., перев. із сл. вуха, голова і т. ін. Довго і сильно кричачи, стомити кого-небудь.

— Так накричали, наверещали мені вуха своїми піснями, аж в голові гуде (Н.-Лев., І, 1956, 138);

Прибігла якась цокотуха-перекупка, заверещала, накричала Прісьці повну голову (Л. Янов., І, 1959, 291).

Значення в інших словниках

1. накричати — накрича́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. накричати — -чу, -чиш, док. 1》 неперех., на кого. Різким, підвищеним голосом вилаяти кого-небудь. 2》 перех., перев. із сл. вуха, голова і т. ін. Довго і сильно кричачи, стомити кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. накричати — НАКРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док. 1. на кого і без дод. Різким, підвищеним голосом вилаяти висварити кого-небудь. Ще й мати накричали й сказали, що всі люди з них сміються, що у них така дочка дурна (Грицько Григоренко); Ніхто ніколи не чув...  Словник української мови у 20 томах
4. накричати — Накрича́ти, -чу́, -чи́ш гл. Накричать. Як накричить на дітей! Рудч. Ск. II. 130.  Словник української мови Грінченка